Рисунок 1 – КТ-знімки голови від 01.01.2015 (а), 09.01.2015 (б), 27.01.2015 (в) і 02.10.2017 (г)

Через 9 днів пацієнт був переведений до хірургічного відділення для подальшого лікування. На момент переведення він перебував у свідомості, не підтримував вербального контакту, але розумів прості вербальні команди та міг виконувати довільні рухи правою рукою. Інші три кінцівки були паралізовані та спостерігалися пірамідні симптоми з обох сторін. Контрольне КТ-сканування головного мозку (рисунок 1б), виконане через 9 днів після травми, показало залишкову субдуральну гематому діаметром 5 мм, фокальний набряк головного мозку та множинні ділянки зниженої щільності у правій лобовій, тім'яній та скроневій долях. Через два тижні після травми пацієнта було переведено неврологом до нейрореабілітаційного відділення лікарні. Пацієнт мав стабільний неврологічний статус, перебував у свідомості, виконував лише прості завдання, його права рука була повністю функціональна, інші кінцівки були паралізовані, спостерігалися пірамідні симптоми з обох сторін. Було розпочато лікування Церебролізином у добовій дозі 30 мл, яке тривало 37 днів. Пацієнт залишався прикутий до ліжка і не міг утримувати вертикальне положення. Йому була потрібна допомога сторонніх осіб при виконанні повсякденних дій. Психологічна оцінка виявила значний дефіцит поведінкового контролю, який перешкоджав відповіді на питання Короткої шкали оцінки психічного статусу (ММЅЕ).

На момент виписки через 3 місяці після травми стан пацієнта поступово покращився. У нього спостерігалася легка спастичність лівої руки та пірамідна симптоматика з правого боку. Пацієнт міг вільно пересуватися та виконувати всі повсякденні завдання самостійно. Психологічна оцінка показала значне покращення когнітивних здібностей до 28 балів за шкалою ММЅЕ. Поведінка пацієнта була адаптована до поточної життєвої ситуації, включаючи адекватні емоційні реакції. Однак у зв'язку з наявними обмеженнями зберігалися імпульсивність і трохи пригнічений настрій.

Протягом наступного року спостерігалося безперервне покращення рухових функцій на тлі амбулаторної терапії багатопрофільною командою спеціалістів (психолог, логопед, фізіотерапевт). З метою подальшого відновлення активності у повсякденному житті пацієнт проходив психотерапію протягом 12 місяців. Наразі пацієнт повністю незалежний та вийшов на роботу.

Клінічний випадок №3.

Опис клінічного випадку.

Чоловік 66 років з артеріальною гіпертензією в анамнезі переніс черепно-мозкову травму внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 16 липня 2017 року. Через 6 тижнів пацієнт поступив в нейрохірургічне відділення. Він знаходився у свідомості та зберіг повний вербальний контакт. Оцінка за шкалою GCS складала 15 балів, однак пацієнт скаржився на головний біль, який він оцінив у 8 з 10 балів за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ). Мало того, пацієнт вказав на слабкість у нижніх кінцівках. У пацієнта були виявлені двосторонні субдуральні гематоми (рисунок 2а) та виконана двостороння краніотомія.

Рисунок 2. КТ-знімки голови від 02.09.2017 (а), 07.09.2017 (б) і 15.11.2017 (в)

У чотириденний період перебування в нейрохірургічному відділенні був зареєстрований один епілептичний припадок. Після групових епілептичних припадків пацієнт був проконсультований неврологом і за його рекомендацією переведений в неврологічне відділення. На момент переведення у нього спостерігалися кількісні розлади свідомості, сонливість з психомоторною загальмованістю, орієнтація у часі та місці була збережена. Були присутні дизартрія і симптоми центрального пошкодження лівого лицьового нерва. Пацієнт мав тетрапарез (МRС3/5) зі зниженням м’язового тонусу всіх кінцівок. Результати контрольного КТ-сканування головного мозку (рисунок 2б) свідчили про наявність двосторонніх гематом в лобно-скроневих областях. Пацієнт отримував вальпроєву кислоту в добовій дозі 2 000 мг з метою попередження припадків. Також пацієнт отримував Церебролізин® у добовій дозі 30 мл протягом 29 днів. Крім того, проводилася реабілітаційна терапія з приводу флуктуючих якісних і кількісних розладів свідомості, що зазвичай посилюються ввечері.

На другому тижні госпіталізації відзначалася ауто- і аллопсихічна дезорієнтація. Спостерігались епізоди марення. Під час нічного сну іноді вимагалася в/в інфузія бензодіазепінів. У денний час спостерігалися порушення уваги, невиразна мова, епізоди розгальмованості, варіабельність афективної симптоматики. При виписці була надана рекомендація з продовження психотерапії. Пацієнт міг ходити на милицях і здійснювати повсякденну активність зі сторонньою допомогою. Через 2 місяці після краніотомії пацієнт був повторно госпіталізований. Контрольне КТ-сканування (рисунок 2c) продемонструвало регресію гематоми та набряку головного мозку. При неврологічному огляді були виявлені пірамідні симптоми зліва та психомоторна загальмованість. Пацієнт міг виконувати повсякденні дії тільки зі сторонньою допомогою. На ЕЕГ не було зареєстровано епілептиформної активності. Пацієнт продовжував отримувати вальпроєву кислоту в добовій дозі 2 000 мг; епілептичні припадки не повторювалися.

Через 9 місяців після травми пацієнт продовжував психотерапію, виконував повсякденні дії без сторонньої допомоги та планував вийти на роботу.

ВИСНОВОК

Представлені два випадки доводять ефективність тривалої терапії Церебролізином, яка мала місце протягом 37 та 29 днів відповідно. Ми спостерігали безперервне та динамічне поліпшення на фоні лікування та пов'язали функціональне відновлення із введенням Церебролізину. Пацієнти, які проходять лікування в нашому закладі з приводу аналогічних форм ЧМТ і не одержують Церебролізин®, загалом мають нижчу швидкість відновлення, а більшість із них не досягають задовільного рівня незалежності.

Таким чином, ми вважаємо Церебролізин® раціональним варіантом фармакотерапії для пацієнтів із ЧМТ тяжкого ступеня, що підкріплено представленими клінічними випадками.